22 червня — День скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни.

Дата: 22.06.2021 22:17

Кількість переглядів: 289

Це день початку війни, яка забрала життя кожного п’ятого українця.

Рівно 80 років тому в цей день, не зважаючи на таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) і тісне військово-економічне співробітництво між Німеччиною та СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Почалася Німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни.

Слід зазначити, що Україна не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. У Другій світовій війні українці понесли людські втрати більші, ніж Велика Британія, Канада, США і Франція разом узяті. За різними оцінками, в нашій країні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, ще 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратили притулок. На цілковиті руїни перетворилося понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

День пам’яті засновано указом Президента України від 17 листопада 2000 року. У 2011 році Верховна Рада України затвердила обов’язкову хвилину мовчання за загиблими у війні – о 10-й годині 22 червня.

Не обійшла ця війна і наші села. У Нехворощі, як і в усьому Радянському Союзі, 22 червня о 12 год. 15 хв. за московським часом почули по радіо звернення народного комісара закордонних справ СРСР, заступника голови Раднаркому СРСР, члена Політбюро ЦК ВКП(б) В’ячеслава Молотова, у якому він офіційно повідомив про напад нацистської Німеччини на Радянський Союз та оголосив про початок війни проти агресора.

Першими на це повідомлення відгукнулися в трудовому колективі промартілі «Художня праця», де вже через годину провели мітинг, під час якого виступаючі засудили дії керівництва Німеччини та висловили упевненість, що Збройні Сили СРСР швидко здобудуть перемогу над ворогом.

23 червня почалася масова мобілізація військовозобов’язаних з 1905 по 1918 роки народження включно. Майдан біля райвійськкомату (нині це приватний житловий будинок за адресою: вулиця Центральна, 43) вже зранку заполонили призовники, їхні родичі, що прийшли проводжати чоловіків на фронт, кінні підводи, вантажні автомобілі. За перші дні відправили на фронт більше тисячі військовозобов’язаних з усього Нехворощанського району, в тім числі кількасот з самої Нехворощі. З-поміж них було багато молодих добровольців, які висловлювали побоювання, що «війна швидко скінчиться, а ми не встигнемо здійснити подвиг». Хоча далеко не всіх бажаючих добровільно стати до зброї військкомат записував у діючу армію. Відмовляли у проханні відправити на фронт дівчатам, інвалідам, неповнолітнім юнакам та чоловікам віком за 40 років тощо. Державних службовців записали в резерв, а керівників сектору економіки зобов’язали бути готовими до евакуації майна колгоспів і підприємств.

Потім були евакуація і дворічна окупація нашої території німецькими військами (з вересня 1941 по вересень 1943 рр.). До завершення війни до наших сіл не повернулися, за останніми уточненими даними: до Нехворощі – 831 чоловік, до Маячки – 351 чол., до Соколової балки – 219 чол., до Лівенського – 183 чол., до Шедієвого і Бурт – разом 130 чол., до Андріївки – 123 чол., до Губарівки – 69 чол., до Рекунівки і Світлівщини – по 42 чол. Всього загинули на фронтах Другої світової 1990 чоловік з нашої Нехворощанської громади. Згадати їх у цей день – обов’язок нас, їхніх нащадків.

У центрі Нехворощі, як і в багатьох інших селах, стоїть Пам’ятник Слави, під яким покояться 110 чоловік, серед них – 7 офіцерів, 71 чоловік рядового і сержантського складу та 32 підпільника (цивільних осіб, страчених німцями). Не всіх первісно ховали саме тут, а вже в мирний час їхні останки переносили із «стихійних» поховань часів окупації, у тім числі перевозили з сусідніх сіл, оскільки Нехвороща на той час була районним центром. Так утворилося тут 5 братських могил.

Сьогодні до цього священного місця о 10-й годині прийшли працівники Нехворощанської сільської ради на чолі із заступницею голови громади Зоєю КОРОЛЕНКО, а також голова ради ветеранів СТГ Тетяна КИРИЧЕНКО і ветеран праці Ольга ЖУРАВЕЛЬ. Вони поклали квіти до плит з іменами загиблих, вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання. Ольга Яківна, до речі, є бабусею АТОвця – її онук Іван ЖУРАВЕЛЬ, проходячи строкову службу, з червня по серпень 2014 р. перебував у зоні АТО на пропускному пункті між селищами Ізваріно та Довжанське. Тож для неї особисто Пам’ятник Слави є символом вшанування усіх захисників Вітчизни – і тих, хто пішов її боронити 80 років тому, і тих, хто сьогодні захищає рубежі незалежної України. «Скільки буде сил, доти приходитиму сюди і 9 травня, і 22 червня, нестиму квіти» – каже Ольга Яківна.